Юрій Гавенчук, Chief Technical Officer [bvblogic]: “… Не кажіть собі НЕ: не хочу, не можу. В IT галузі, щоб бути на хвилі – треба бігти з усіх сил, бо все швидко міняється.”

Юрій – Chief Technical Officer (скор.CTO) компанії [bvblogic]. Починав з посади PHP розробника в 2011 році, через певний час змінив технологію, а оскільки йому завжди були небайдужі процеси та розвиток компанії- минулого року він зайняв посаду СТО. У статті Юра розповідає про перший комп’ютер, наукову роботу і своє улюблене хобі – програмування.

Юра, ким ти мріяв стати в дитинстві?

Як, напевно, і всі діти – космонавтом, але після прочитання циклу книг Айзека Азімова «Я, робот» мене дуже зацікавили комп’ютери. В той час в школі також розпочиналася ера комп’ютеризації – школи закуповували комп’ютери і вводили уроки інформатики. Частині учнів, зокрема і мені, це було страшенно цікаво, тож ми з нетерпінням чекали на ці уроки і чемно їх відвідували. Прогулів практично ніколи не було. Свої перші програмки ми писали спочатку на мові Basic. Одного разу вчителька інформатики принесла Pascal і сказала: «Спробуйте щось написати». Звичайно, у нас нічого не вийшло — мова ж цілком інша. Та ще й без документації. Але це аж ніяк не похитнуло бажання писати програми.

Звідки ти родом, розкажи про свою сім’ю. Де навчався?

Народився у минулому тисячолітті у країні, якої зараз немає. :-) А якщо серйозно, то народився у селі Русів Снятинського району Івано-Франківської області. Мати – зоотехнік, батько працював на Снятинському м’ясокомбінаті. Маю ще 2 молодші сестри. В школі мені подобалися точні науки (математика, фізика), тому після закінчення середньої школи я поступив до Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича на фізичний факультет, кафедру теоретичної фізики. Після закінчення університету із кваліфікацією магістра, поступив в аспірантуру Прикарпатського національного університету в Івано-Франківську. У мене дві фахові спеціальності, у всякому разі так зазначено у дипломі — фізик, викладач фізики.

Ще 15 років назад не було не те що фахівців, навіть спеціальної літератури по програмуванню. Комп’ютери коштували чимало. Коли у тебе з’явився власний комп’ютер і ти почав програмувати? Юра2

Перший комп’ютер з’явився на 4-ому курсі. Це був Pentium. Він використовувався серед всього іншого і для того, щоб писати шпаргалки на екзамени. Однак в основному він був потрібний для написання курсових і дипломних, оскільки на кафедрі теорфізики ці роботи вимагають великої кількості обчислень. Для обчислень використовувався Mathcad, не в останню чергу тому, що він має дуже зручний для початківця інтерфейс і в ньому доволі легко будувати різні графіки. Комп’ютер був слабенький, тому щось складне на ньому робити було важко, але тим не менше шукав інформацію та пробував писати різні невеликі програмки на С++ та Delphi.

Щось не дуже уявляю тебе за написанням шпаргалок…

Розумієш, у групі поділили питання і кожний мав написати відповідну кількість шпаргалок. Невдовзі після початку роботи виявилося, що «якась клавіатура незручна — довго шукати клавіші доводиться». Щоб якось справитися із цією ситуацією, вирішив скористатися клавіатурним тренажером. Свій вибір зупинив на програмі Stamina, яка, на відміну від інших тренажерів, не змушувала проходити вправу повторно, якщо ти робив помилку. Порівняно за короткий час опанував сліпий швидкий набір тексту. Коли востаннє, декілька років тому, заміряв швидкість набору, то отримав цілком прийнятну для мене цифру — 250 символів за хвилину.

Що ж стосується шпаргалок – викладачі ніколи не заперечували проти їх написання, оскільки вважали, що письмо – це додатковий метод запам’ятовування. Однак не заперечували лише проти написання. Попадатися із написаним на екзамені… не рекомендувалося, скажімо так.

Другий, більш потужний комп’ютер, у мене з’явився під час навчання в аспірантурі. Через надмірну цікавість, брак знань та наявність вільного часу доволі часто доводилося переустановлювати Windows. Загалом, як міг так і знущався над можливостями компа. Якось, напевно навіть непомітно для себе, під час навчання в аспірантурі я плавно опановував обов’язки системного адміністратора. При цьому, звичайно, я продовжував писати різні програми. Писав на Delphi, Visual Basic. Памятаю, що коли мене попросили написати одну програмку, в меню HELP (англ. допомога) я прописав функцію – якщо користувач натискав  HELP перед ним зявлявся надпис «З ТЕБЕ ПІЦА!».

І що, піцу поставили?

Аякже. 😉

Сьогодні навчання в аспірантурі не дуже популярне з фінансових причин… Які ти ставив перед собою цілі, навчаючись в аспірантурі?

Мене цікавила наукова робота і фінансова складова була не на першому місці. Після навчання в аспірантурі залишився в університеті на посаді молодшого наукового співробітника. Займався моделюванням фізичних досліджень, а також створював програми для обчислень. Ця робота не могла бути нецікавою, кожний день був несхожий на інший.

До речі, обчислення в той час здійснювалися на комп’ютері, на якому була тільки консоль і встановлений Linux. Процес обчислення міг тривати місяць, а іноді і довше. Я запускав обчислення і йшов робити щось інше. Коли встановили потужніший комп’ютер у лабораторії, процес обчислень пішов швидше.

Ти згадав, що виконував обов’язки системного адміністратора? Програміст і системний адміністратор — дві різні професії. Що спонукало тебе займатися адмініструванням?Безымянный2

Мені було цікаво бути системним адміністратором, оскільки це було щось нове і коли була якась проблема чи задача з комп’ютером, потрібно було шукати рішення. Спочатку в основному потрібно було шукати документацію, людей які могли б дати пораду. З часом все більше рішення доводилося шукати базуючись на власних знаннях, досвіді та інтуїції.

Свій перший локальний сервер (виконував роль маршрутизатора та сервера для обміну файлами) я підняв в аспірантурі. Для багатьох сервер, а це сам системний блок без мишки, клавіатури та екрану, став диковинкою, я б сказав, сюрпризом. Іноді колеги вважали, що раз монітора немає, то ця коробка із трьома проводами неробоча і «звільняли розетку», виключаючи цим самим сервер. Довелося повісити табличку: «Це – сервер. Не вимикати».

Саме професія сисадміна мені допомогла в житті, бо зарплата молодшого наукового співробітника була доволі невисокою. Коли я шукав другу роботу, мене взяли системним адміністратором у мережу аптек, де я пропрацював близько півроку. Пізніше, коли закінчив аспірантуру і зрозумів, що наукова робота- це класно, але не для мене – мені запропонували посаду системного адміністратора у газеті «Галицький кореспондент», де я пропрацював близько 4 років. Звичайно, весь цей час я не покидав програмити, фрілансив.

Ти суміщав тривалий час 3-4 роботи. Коли прийшло розуміння, що потрібно визначитися?

Часу на відпочинок практично не було, допомагало втриматися на роботах те, що на кожній роботі я вирішував складні задачі, робив щось цікаве, вчився новому. І звісно ж, робочий графік на всіх цих роботах був організований так, що дозволяв сумісництво. Згодом, коли почалися накладки — довелося вибирати.

Так, наприклад, з часом робота системного адміністратора мені стала нецікава. Щодо роботи в університеті, то це хоча й престижно, але чим далі, тим більше мені хотілося втілити в життя одну зі своїх мрій — писати програми. Я склав резюме, яке зараз оцінив би рівень Junior, а в той час я вважав, що це вищий рівень, та надіслав у 3-4 ІТ компанії.

viber imageТи надіслав резюме на [bvblogic]?

Так, однією з компаній в яку я надіслав резюме, була компанія [bvblogic]. Коли я їм зателефонував, виявилося, що моє резюме десь загубилося, але після дзвінка швидко його знайшли і запросили на співбесіду, за результатами якої запропонували роботу PHP розробника. Оскільки в [bvblogic] на той час не було штатного системного адміністратора – мій досвід та знання теж стали в пригоді.

Пропрацювавши PHP розробником, ти з часом поміняв технологію. Чому?

Все просто — мене завжди цікавить щось нове, незвідане, де потрібно прикласти чималі зусилля. Мене цікавили і цікавлять нові технології, і коли в компанії виникла потреба в Python розробниках – я з радістю взявся до роботи.

Як СТО ти співпрацюєш з техлідами. Можеш поділитися секретом, як знаходиш підхід? 

Намагаюся до кожного знайти індивідуальний підхід, щоб отримати той результат, який потрібно. Ймовірно я доволі жорстка людина, не терплю прямого обману та непрофесіоналізму. Єдине, що може програміста вибачити — це коли його очі горять, він прагне нових знань та готовий працювати і працювати важко, щоб ці знання отримати. Тоді я можу пробачити якісь огріхи в роботі.

Допомагає тобі в роботі викладацький досвід?

Звичайно. Як тімлід я займався наставництвом, вчив молодь. Правда зараз мені більше подобається працювати з техлідами, вирішувати більш концептуальні речі. З техлідами швидко можна вирішувати задання і досягати цілі. Коли був тімлідом, в своїй команді старався розвивати програмістів, використовуючи вертикальну оргструктуру — безпосередньо керував двома розробниками, а вони в свою чергу давали завдання для інших членів команди.

Що приносить задоволення?

Гормони щастя :-), а якщо серйозно: перше – це вирішення складних задач, і друге – результат праці.

Слабкі місця?

Не вмію швидко приймати правильні рішення.

Чого прагнеш досягти як СТО?

Налаштувати процеси роботи в компанії таким чином, щоб стати непотрібним. Думаю ти чула, що в деяких компаніях платять працівникам (Н: системним адміністраторам) за те, що вони не працюють, бо це означає, що вони добре роблять свою роботу. Я теж цього прагну.

Твоє хобі?

Як не дивно звучить, але це програмування. Люблю також читати науково-популярну фантастику, фентезі.

Ти працював тривалий час фрілансером. Яка перевага, на твою думку, компанії перед фрілансом?

Проекти просто так не з’являються, їх треба шукати, також потрібно спілкуватися постійно з клієнтом – все разом займає багато часу. Коли ти працюєш фрілансером, ти самостійно все це робиш, а в компанії є відповідальні та досвідчені професіонали, які це роблять замість тебе.

Які переваги невеликої компанії перед великою?

Перш за все в маленькій компанії ти маєш можливість вчитися, рости, розвиватися, краще відбувається комунікація між працівниками, атмосфера в колективі більш дружня і сімейна.  На даний час наша компанія в процесі розвитку – ми генеруємо безліч цікавих ідей і стараємося найкращі втілювати в життя. Кожний, хто до нас прийде, отримає незабутній досвід і можливість впливати на зміни.

Як ти відпочиваєш, де проводиш відпустку?

У відпустці я не був більше 6 років. Взагалі мені вистачає декілька днів, коли є  перерва між проектами. Ідеальна відпустка для мене — повна відсутність людей довкола. Щоправда більше одного-двох днів такого відпочинку не витримую — надто люблю комфорт та блага цивілізації на подобі гарячого душу :).

Яке  улюблене гасло і поради молодим спеціалістам?

Моє гасло: «Я став успішний тому, що робив те, що треба, а не те, що хочу.»

Що ж до порад молоді, не кажіть собі НЕ: «НЕ хочу», «НЕ можу»… В IT галузі, щоб бути на хвилі, треба бігти з усіх сил, бо все швидко міняється. Експериментуйте!

Юра9

«Юра – висококваліфікований спеціаліст, людина з колосальним досвідом в розробці, досить продвинутий стратег, ну і головною його перевагою є критичне мислення, ставлення всього під сумнів під час розгляду слабких місць.»Ярослав Олексин, віце-президент з розробки програмного забезпечення.

«Працюємо ми з Юрою на бвб з різницею в 5-6 місяців. Коли я прийшов в компанію, мене одразу прикріпили до Юри, і він одразу зайнявся моїм “linux-виховання”. Юра навчив мене користуватись лінуксом, навчив мислити як програміст, і я в нього перейняв деякі погляди на життя. Впродовж цих 5 років роботи з Юрою, та і тепер, я майже кожен день навчаюсь в нього чогось нового, а також у будь-якому робочому питанні я опираюсь на його поради. Юра – це людина, яка може завжди до чогось “придертись” – і це є його позитивна риса, тому що його зауваження доповнюють загальну картину поставленої задачі і дозволяють побачити її під іншим кутом. Ще одна з його позитивних сторін це – динамічна модель формування підходу до людей. Зі мною дуже важко співпрацювати в команді, так як я не завжди приймаю чужу думку до уваги. Юрі вдалось переконати мене, що такий підхід не зовсім вірний. Своїми знаннями і підходом до роботи в основному особисто я завдячую саме йому. Я також вважаю Юру не тільки колегою по роботі, а і своїм дуже хорошим другом. Працювати з ним продуктивно, а спілкуватись весело.»Олександр, техлід, Рython розробник.

Sorry! The Author has not filled his profile.

Навіщо вчитися за кордоном: думки вголос

Ми попросили наших 3 колег, які навчалися чи навчаються, оцінити та порівняти освіту та викладання в Україні та за кордоном. Олександру – 22 роки, він – студент Прикарпатського університету ім. В. Стефаника. Навчається на даний…

Юрій Яновський. Як у 21 рік стати успішним програмістом, наставником, викладачем.

«Я невиправний оптиміст, що кайфує від роботи» =) Наша розмова з Юрою розпочалась нестандартно: у включеній мною, всім знайомій мобільній грі «Змійка», Юра запримітив баг у налаштуваннях, який, як не дивно, досі не помітили власне…

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *