Ярослав Олексин: “… То була любов з першого погляду. Фотозвіт з походу на Піп Іван Мармароський.”

IMG_20160820_122418_HDRЯ би хотів написати кілька слів про похід, котрий відбувся минулих вихідних. Перш за все, хотів би подякувати Роману Романіву за організацію, а також кулєгам з [bvblogic], котрі приймали участь у цій чудовій події.

Хотів би кілька слів сказати, що для мене є гори, і з цього стане зрозуміло, наскільки важлива подія відбулася в моєму житті минулого вікенду :)

Десь починаючи з першого курсу універу, коли звичайне студентське святкування в с. Ясіня в будинку бабусі одногрупника завершилося незапланованим походом на г. Петрос (Чорногірський), почалося моє захоплення горами.IMG_20160820_143245_HDR

Тоді, випиваючи чергове пиво, ми з товаришами по студентській парті (і по флєшці :D) тикнули пальцем у якийсь горб і сказали, що то якась прикольна гора і треба туди завтра рано збігати.

Місцеві нам сказали, що то – Петрос. Ну нам тоді що Петрос, що Хом’як – було без різниці).

Наступного ранку ми встали о 5:00 і погребли в напрямку того наміченого горба. Повернулися звідти о 18:00 – втомлені, але безмежно щасливі.

IMG_20160820_122407_HDRДо слова, з Ясіня до г. Петрос – 20 км. Ми намотали 20 км + підйом + спуск + 20км назад. Всього за 13 годин. Ну то певно не такі вже і бухаріки були 😀

Власне кажучи, то була любов з першого погляду. Постійно шукалася будь-яка можливість знову побувати в горах. Вже без флєшки (ну хіба символічні похідні 100 грам на ніч, щоб швидше відрубатися, бо на ранок знову топтати ноги).

На тому ж Петросі всього побував тричі. Всі три рази з різних боків виходив за різних погодних умов – і кожного разу, як вперше.

IMG_20160820_162352_HDRПобував на всіх популярних Горганських вершинах, утікав від блискавок з Сивулі. Чорногірський хребет став мало не рідним домом, а околиці Осмолоди, Гути, Бистриці – добре впізнаваними місцинами. Про Драгобрат я не знав, бо ніколи не захоплювався лижами/сноубордом. Але я знав, що є г. Стіг і поруч – Велика і Мала Близниці. І знав, як туди іти з Ясіня і спускатися в Кваси. IMG_20160820_123658_HDR

Одного разу з другом вдвох за один похідний день намотали горбами 50 км. Тоді ще г. Чорна Клива була “дикою” горою, де ми потрапили під град, а не Буковельським спуском.

З іншим другом та фанатами будували туристський притулок на Плісці.

Одним словом… всього і не згадаєш, і не напишеш. Карпати були великою частиною мого життя.

IMG_20160820_192520_HDRТоді була в мене одна мрія, практично нездійсненна для тодішнього студента, – це Мармароси.

Нездійсненна тому, що всі наші походи починалися і завершувалися у місцях, куди доїздив “Раховоз” або маршрутки з Франківська. Та і ситуація з дозволами від прикордонників у Діловому була незрозуміла.

Словом, якось не получалося з Мармаросами і все…IMG_20160820_200203_HDR

Ну а далі пішло сімейне життя, почали народжуватися діти. І якось так сталося, що 8 років у горах не доводилося бувати в поході. Хіба що гриби.

І ось аж тепер бажання співпали з можливостями, та ще й як!!!

Піп Іван Мармароський – давня мрія, яка стала реальністю. До слова, зі всіх Українських Карпат, з мого досвіду, – це був найбільш “фізкультурний” підйом.

Ми пішли не плавною скучною дорогою, а подерлися стрімкою стежкою.

Як наслідок, за неповний день – півтора кілометра набору висоти. Не знаю, на яку з український вершин є такі підйоми по абсолютній висоті…

IMG_20160820_200417_HDRОдним словом, це було круто. Це було складно. Ноги болять досі. Але то з непривички.:) А щось мені підказує, що ця карпатська звичка відтепер потрохи буде повертатися. :)

Бажаю всім гір!!!

Ярослав Олексин

віце-президент з розробки програмного забезпечення.

IMG_20160820_195906_BURST1

Ігор, техлід, HTML coder: Цими вихідними офісний планктон (тобто я) і декілька моцних людей (всі решта) вирішили видряпатися на Піп Іван Мармароський.
Вихідні вдалися на славу! Скажу чесно – це було дуже важко (я про себе), але коли ти вилазиш на найвищу точку, коли досягаєш вершини, не звертаючи уваги на біль в ногах, – то розумієш що твої старання були недаремними. Бо це гори. Бо це класно!

Оленка, Менеджер з продажу: Ще одна покорена вершина, Піп Іван Мармароський, справжні Гуцульські Альпи, це було неймовірно красиво, побачене настільки вражає, що перехоплює подих! Дякую своїм колегам з [bvblogic], за веселу і сімейну компанію, особливе дякую мега крутому чуваку Роман Романів за організацію, допомогу і підтримку!

IMG_20160820_201520_HDR

Sorry! The Author has not filled his profile.

Екскурсія в село-привид Буркут

Важко повірити, але є місця, де природа поступово перемагає, витісняючи людей… Село Буркут – найдавніша Австро-Угорська бальнеологічна здравниця. Найкращі свої часи Буркут-курорт пережив у 20-ті роки 19 століття. В ті часи було збудовано близько 18…

На Памір!

Роман вже рік мріяв побувати на горі Томнатик масиву Яловичорські гори в Карпатах, щоб вживу побачити білі кулі закинутої радянської радіо-локаційної станції Памір. І от знову йому потрапив на очі відео-ролик про це таємниче місце,…

One comment

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *