Ярослав Олексин: “… То була любов з першого погляду. Фотозвіт з походу на Піп Іван Мармароський.”

Я би хотів написати кілька слів про похід, котрий відбувся минулих вихідних. Перш за все, хотів би подякувати Роману Романіву за організацію, а також колегам з [bvblogic], котрі брали участь у цій чудовій події.

Хотів би кілька слів сказати, що для мене є гори, і з цього стане зрозуміло, наскільки важлива подія відбулася в моєму житті минулого вікенду 🙂

Десь починаючи з першого курсу універу, коли звичайне студентське святкування в с. Ясіня в будинку бабусі одногрупника завершилося незапланованим походом на г. Петрос (Чорногірський), почалося моє захоплення горами.

Тоді, випиваючи чергове пиво, ми з товаришами по студентській парті (і по флєшці :D) тикнули пальцем у якийсь горб і сказали, що то якась прикольна гора і треба туди завтра рано збігати.

Місцеві нам сказали, що то — Петрос. Ну нам тоді що Петрос, що Хом’як – було без різниці).

Наступного ранку ми встали о 5:00 і погребли в напрямку того наміченого горба. Повернулися звідти о 18:00 – втомлені, але безмежно щасливі.

До слова, з Ясіні до г. Петрос – 20 км. Ми намотали 20 км + підйом + спуск + 20 км назад. Всього за 13 годин. Ну то певно не такі вже і бухаріки були 😀

Власне кажучи, то була любов з першого погляду. Постійно шукалася будь-яка можливість знову побувати в горах. Вже без флєшки (ну хіба символічні похідні 100 грамів на ніч, щоб швидше відрубатися, бо на ранок знову топтати ноги).

На тому ж Петросі всього побував тричі. Всі три рази з різних боків виходив за різних погодних умов — і кожного разу, як вперше.

Побував на всіх популярних Горганських вершинах, утікав від блискавок з Сивулі. Чорногірський хребет став мало не рідним домом, а околиці Осмолоди, Гути, Бистриці — добре впізнаваними місцинами. Про Драгобрат я не знав, бо ніколи не захоплювався лижами/сноубордом. Але я знав, що є г. Стіг і поруч — Велика і Мала Близниці. І знав, як туди іти з Ясіню і спускатися у Кваси.

Одного разу з другом вдвох за один похідний день намотали горбами 50 км. Тоді ще г. Чорна Клива була “дикою” горою, де ми потрапили під град, а не Буковельським спуском.

З іншим другом та фанатами будували туристський притулок на Плісці.

Одним словом… всього і не згадаєш, і не напишеш. Карпати були великою частиною мого життя.

Тоді була в мене одна мрія, практично нездійсненна для тодішнього студента, — це Мармароси.

Нездійсненна тому, що всі наші походи починалися і завершувалися у місцях, куди доїздив “Раховоз” або маршрутки з Франківська. Та і ситуація з дозволами від прикордонників у Діловому була незрозуміла.

Словом, якось не виходило з Мармаросами та й все…

Ну а далі пішло сімейне життя, почали народжуватися діти. І якось так сталося, що 8 років у горах не доводилося бувати в поході. Хіба що гриби.

І ось аж тепер бажання збіглися з можливостями, та ще й як!!!

Піп Іван Мармароський — давня мрія, яка стала реальністю. До слова, зі всіх Українських Карпат, з мого досвіду, — це був найбільш “фізкультурний” підйом.

Ми пішли не плавною скучною дорогою, а подерлися стрімкою стежкою.

Як наслідок, за неповний день — півтора кілометра набору висоти. Не знаю, на яку з українських вершин є такі підйоми по абсолютній висоті…

Одним словом, це було круто. Це було складно. Ноги болять досі. Але то з непривички.:) А щось мені підказує, що ця карпатська звичка відтепер потрохи буде повертатися. 🙂

Бажаю всім гір!!!

Ярослав Олексин

віце-президент з розробки програмного забезпечення.

Ігор, техлід, HTML coder: “Цими вихідними офісний планктон (тобто я) і декілька моцних людей (всі решта) вирішили видряпатися на Піп Іван Мармароський. Вихідні вдалися на славу! Скажу чесно — це було дуже важко (я про себе), але коли ти вилазиш на найвищу точку, коли досягаєш вершини, не звертаючи уваги на біль в ногах, — то розумієш що твої старання були недаремними. Бо це гори. Бо це класно!“

Оленка, Менеджер з продажу: “Ще одна покорена вершина, Піп Іван Мармароський, справжні Гуцульські Альпи, це було неймовірно красиво, побачене настільки вражає, що перехоплює подих! Дякую своїм колегам з [bvblogic], за веселу і сімейну компанію, особливе дякую мега крутому чуваку Роман Романів за організацію, допомогу і підтримку!“